Самшит. Н до 20 см. У контейнерах Д12.Н до 20 см.

Опис: Назва: від грецького «buxe» — щільний.

Опис: об'єднує майже 30 видів, які дико ростуть у країнах Середземномор'я, Південно-Східної Азії та Вест-Індії.

Представники роду широко використовуються в декоративному садівництві, де цінуються за густу красиву крону, блискучу листя та здатність добре переносити стрижку, що дає змогу створювати з них довго зберігають форму химерні фігури, що прикрашають багато південні парки. Росуть повільно, доживаючи до 500 років. У декоративній садівництві найширше використовується 1 різновид. Самшит (Буксус) вічнозелений — Buxus sempervirens L.

Популярність у країнах Середземномор'я, заходить на Кавказ, де росте в підліску змішаних і листяних лісів, добре переносить навіть густу тінь.

Дерево до 15 м заввишки, рідше чагарник. Втечі прямі, стирчать, 4-гранні, зелені, густообмінні. Листя майже сидячи, голе, блискуче, темно-зелене, знизу світло-зелене, навіть жовтуваті, матові, сильно варіювальні за формою. Квітки дрібні, зеленоваті, зазвичай однополі, тичинкові — у компактних го-ловчастих суцвіттях, пензличні — поодинокі. Плод — дрібна, куляста коробочка з вирістами, що розкривається за дозріванням насіння стулками. Стійкий до шкідників і хвороб. Усі частини рослини й особливо листя ЯДОВІТИ!

Широко поширений у озелененні міст півдня Росії. У зонах із помірним кліматом самшит вічнозелений виростає до 2 метрів і цілий рік оголяє своїм яскраво-зеленим вбранням. Однак розміри цього чагарнику визначаються висотою снігового покриву. Самшит досить стійкий до зимових холодів, але, як будь-яка вічнозелена культура, страждає, а часом і убиває від зимових вітрів, що висушують, і весняного палючого сонця, що знищує за кілька ясніших днів рослину повністю. У цьому основна причина невдач під час вирощування цього чагарнику. На особливу увагу вимагають молоді, погано вкорінені посадки.

У ГБС з 1947 р. У дендрарії 4 зразка (10 екз.) вирощені з насіння і живих рослин, отриманих зі Скоп'є (Югославія), Вени, Батумі та черенків із рослин репродукції ГБС. Кустарник, у 10 років висота 0,8 м, діаметр крони 50 см. Вегетація з травня до жовтня. Сеянці та дорослі рослини ростуть повільно. Коліре з 14 років, всередині червня. Плодоносить з 16 років, плоди дозрівають наприкінці жовтня. Зимостійкість із укриттям або в теплі зими повна.

У ботанічному саду г. Санкт-Петербурга у відкритому ґрунті випробувані два різновиди: В. sempervirens L. (1947-2005) у 1947 р. був переданий на вихованець з жовтогарячої біни, потім неодноразово вирощується з держаків, взятих знову з помаранчей БІНа, а також з Ботанічного саду АН Латв. ССР. В. microphylla Siebold et Zucc. (1977-2005) 1977 р. був висажений на вихованець з жовтогарячів БІНа.

Місце розташування: самшит прекрасно почувається в тіністих і напівтенистих місцях, чудово росте на літньому сонці за умови притінення рослин на зиму.

Ґрунт: до ґрунтів він невимогливий, краще розвивається на добре підібраних пухких і дає сильний приріст. На бідних же дає короткі, проте добре привабливі, придатні для стриження пагони. Віддають перевагу вапняним.

Посадка: садити самшит краще навесні. Тоді рослини встигають добре вкоренитися й підготуватися до зимових холодів. Дорослі рослини пересаджують із комом землі та влітку. Під час ретельного догляду, регулярних поливів і обприскуваннях вони не припиняють свого росту. Осінні ж посадки можливі за місяць до настання морозів — від середини вересня до першої декади жовтня. Пізніше отримані саджанці розумніше прикопати в тінистому місці до весни.

Догляд: найважчий період у культивуванні цього чагарнику — довга, затяжна зима з морозами, що чергуються, та відтеплям, зміна пасмурних днів із яскравими сонячними. Вічнозелені рослини найчутливіші в цей період, оскільки коренева система у них перебуває в спокої, а надземна прокидається з першим сонцем. Унаслідок цього листя й здеревне пагони не отримують вологи та засихають. Темрястяні місця та під сніговим покривом рослини практично не страждають.

Осін'ю, безпосередньо перед морозами, на початку листопада проводиться рясний вологозарядковий полив, що насичує рослини вологою на довгий зимовий період. Бажано мульчування ґрунту під кущами торфом або перепрілими хвойними голками. Сухе листя для цього не годиться, позаяк в умовах м'яких, вологих зимових зим вона викликає підпоривання рослин, розвиток грибних хвороб та випадання листя. Після цього з настанням стійкого похолодання до -10 град. З приступають до захисного притінення. Невеликі кулясті форми повністю закривають дерев'яними або пластмасовими ящиками з отворами для вентиляції. Залізні відра не треба застосовувати — вони сильно охолоджуються взимку та нагріваються сонцем, подібно до сковороди, і рослини можна "засмажити". Штамбові дерев'яні дерева обов'язково підв'язують до опор, що захищають їх від зламання під час випадання мокрого снігу, і повністю обв'язують лапником або нетканим матеріалом. Добре одержені штамби можна білити аналогічно до плодових дерев, тоді укриття для них не потрібне. Бордюри та невисокі перегороди закривають у 2-3 шари нетканим матеріалом або мішковим, ретельно закріплюючи їх. Щоб уникнути зламання кущі, іноді доводиться зв'язувати. З настанням теплої весняної погоди укриття знімають, інакше рослини випереюють. Залишається сніг бажано розпушити або прибрати від рослин, щоб сонце швидше прогріло ґрунт, тоді коріння, що пробудилося, раніше почнуть подавати вологу зеленим листям. Укриття знімають у похмуру погоду, залишаючи на рослинах для притінки трохи лапника або один шар нетканого матеріалу. А через 7-10 днів рослини звільняють від укриття повністю.

Buxus colchica

Обрізання: у м'якому кліматі самшитові кулі та інші фігурно сформовані вічнозелені рослини вперше підстригають ще у квітні. У більш суворих умовах чекають початку травня. Оскільки самшит росте дуже повільно, завжди обмежуються легким коригуванням крони та підрізають лише нові прирости. До старої деревини зрізати потрібно тільки в тому разі, якщо рослина зовсім втратила форму. Самшит можна виростити і у формі штамбового деревця. Для цього вибирають рослини, які від природи мають сильний центральний біг, зрізають до бажаного рівня всі бічні пагони, а ті, що залишилися, злегка вкорочують. Це змушує рослину добре гілкитися, і згодом (праворуч для цього будуть потрібні роки) перед вами подарує симпатична кулька на стрункій ніжці.

Розміщення: вегетативно-літніми та осінніми держаками. Укорочується від 80 до 100% держаків. Термін літнього держака визначається станом молодих пагонів. Вони мають трохи надревесніти біля основи, що буває в останній декаді червня — середині липня. Осінні черевички зрізають наприкінці серпня — на початку вересня. Довжина держаків 5-10 см, або приблизно 2-3 міждоузелі. На держаку залишають два верхні аркуші, нижні видаляють. Зрізи роблять під першим і над останнім міждоузликами. Потім черенки висаджують у пухкий субстрат із суміші торфу та садової землі 1:1 і закривають банками або плівкою. У разі регулярних поливів через день або щодня (в умовах вологого літа можна довіритися осадам) черевички випорожняються через 3 тижні, і тоді молоді рослини висаджуються в школу для підрощування за схемою 10х10 см. До осені утворюються акуратні гілкисті кущики, придатні для пересадки на постійне місце. Іноді, особливо у разі запаздування з держаком, утворення коренів сповільнюється. У цьому разі частину рослин можна висадити в ємності та поставити вдома на підвіконня, де вони залишаються зимувати. На зиму, що залишилися, закривають локшиною й іншими матеріалами. Навесні вони швидко ростуть.

Використання: рекомендується для бордюрів, груп та одиничних посадок на газонах. Подібно до гарнобарвних чагарників, розмножуються насінням і вегетативно. Видовжки вважається класичною рослиною для топіарного мистецтва.