Барбарис звичайний. Сіянець у Д5.

Барбарис звичайний. Селянець у Д5. І 1 шт. гуртом.

Барбарис звичайний

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris) — чагарник 2-3 м заввишки сімейства барбарисових із корою світло-бурою зовні та жовтою всередині. Має потужний корінь, що дуже глибоко вбирається в ґрунт. Стовги його пагонів несуть великі колючки, зазвичай вони 3-5-роздільні. Колючки барбарису звичайного тонкі, темні, не перевищують 1,5-2 см. Колір цих колючок солом'яно-жовтий. На старих пагонах, особливо на бічних плодощадних гілках, вони менші, оскільки великі колючки опадають, а нові, вище за стеблами, розвиваються дрібнішими. Листя всіх видів барбарису розташовується пучками на особливих укорочених пагонах, що утворюються на більших гілках. Ці пагони мають вигляд поперечно ребристих бугорків, з яких росте листя й суцвіття. Їхня довжина не перевищує 5 мм.

Квіти барбарису зібрані в довгі кистьові суцвіття. У барбарису звичайного вони мають довжину 5-6 см, несуть 10-15 квіток. Квітки яскраво-жовті, блискучі, з п'ятьма пелюстками та п'ятьма жовтими ж чашками. У більшості різновидів барбарису є один досить неприємний недолік — запах квітів. Зазвичай він схожий на запах "задихної статевої ганчірки", і в разі одночасного цвітіння великої маси барбарису відчувається на відстані 1,5-2 м від зарослі. Окремі кущі пахнуть не так сильно, і, якщо не сподобатися спеціально, із запахом можна цілком миритися, але все-таки садити барбарис під вікнами не варто, поготів, що, крім бджіл, його охоче запилюють звичайні мухи, які легко добираються до , що лежить майже відкритим нектаром.

До речі, барбарис вважається непоганим медоносом. Квітає він у майні півтори, іноді 2 тижні. Плоди дозрівають у вересні та дуже довго висять на кущах, іноді засохлі пензлики можна виявити ще під час цвітіння наступного року. Їх охоче їдять птахи, але дістатися до середини густого колючого куща їм не завжди вдається.

Плоди барбарису звичайного яскраво-червоні, блискучі, довгі, до 12 мм. Кісточок — 2 штуки, вони довгасті, блискучі, золотисто-коричневі. Інші різновиди барбарисів, розводимі як декоративні, мають інше забарвлення плодів. Вони можуть бути різних відтінків червоного кольору, темно-синього і майже чорного кольору та мати різну кількість кісточок.

Барбарис звичайний поширений у лісовоспинній зоні Європейської частини Росії, в Україні, у Криму, на Північному Кавказі,довіллі. Він оселється лісовими опушками, у чагарникових заростях, у змішаних і листяних лісах, вибираючи сонячні місця. Трапляється як культрунна рослина (сади, парки) і як здивувана. В околицях г Мозира по високому березі р. Прип'ять знайдені зарості барбарису.

Плоди барбарису, заради яких його розводять як плодову культуру, містять майже 4% органічних кислот, зокрема яблучну та лимонну, вітамін С і Е, каротин, флавоноїди, антоціани, дубильні речовини. Вони мають заспокійливу дію, знижують тиск. Їх рекомендують як засіб, що збуджує апетит і як профілактичний проти захворювань шлунково-кишкового тракту. Барбарис використовують як приправу до м'яса, для виготовлення напоїв, варення, мармеладів, цукерок.

Застосування барбарису звичайного

У медицині використовуються коріння барбарису звичайного алкалоїдів, серед яких найціннішим вважається берберин. Цей алкалоїд не вдається отримати синтетичним способом, і його добувають із рослинної сировини. Корінь барбарису містить до 2,4% берина та є сировиною для його виробництва. Берберин має кровоспинну дію, викликає скорочення матки та застосовується в акушерстві та гінекології. Крім того, берберин — гарний жовчогінний і протизапальний засіб, який застосовується під час холецистика. Він знімає біль, розріджує жовч, знімає напруження жорсткого міхура та послаблює запалення. Берберин міститься не тільки в коренях барбарису, але й у його листі, де його так багато, що з листя барбарису випускається настоянка, використовувана як жовчогінний і кровоспинний засіб. Її готують у концентрації 1:50 на 40% спирту. Настоювання приймають за призначенням лікаря по 30 крапель на приймання тричі на день. Крім настоювання, з них можна готувати настій. Одну столову ложку подрібненого листя заливають 200 мл гарячої води, нагрівають на водяній бані 15 хв, настоюють 40 хв, проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як жовчогінне.

Свіжі молоді листочки барбарису мають кислий смак і можуть використовуватися в салат, як вітамінна та жовчогінна домішка, треба тільки враховувати, що вони протипоказані під час вагітності, як і препарати, отримані з барбарису. Декоративна пурпуроволична форма звичайного барбарису поширена в культурі, має всі ті ж властивості, що і звичайний барбарис, крім того, у її листі багато вітаміну Р і тому її листя має зміцнювальну дію на стінки кров'яних судин.

У медицині настоянка листя барбарису застосовується в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний і матковий засіб. Виділений у чистому вигляді алкалойд берберин у формі порошку (у суміші з молочним із молочним цукром) і розчину в 90°-ному спирті застосовують у разі хронічних холецистистиків як жовчогінний засіб (Турова та ін, 1962). Коріння барбарису входять до складу мікстури за прописом М.Н. Здоров'я для лікування папіллматозу сечового міхура й анацидних гастритів. настоювання кори коріння й настоювання кори дулово-барису звичайного входять до складу препарату "Холітин", що застосовується під час застосування жовчнокам'яної хвороби.

За дослідженнями італійських лікарів, берберин виганяє плазмодії із селезінки в кровоносну систему, де вони піддаються дії хініну.

У народній медицині застосовуються ягоди барбарису у разі підвищеного тиску крові, відвар кореня п'ють у разі захворювання печінки, жовтухи (Ніколаєва, 1964)

В Англії барбарис звичайний вживають у разі внутрішніх кровотеч і як кровоспинний засіб (як замінник канадського жовтокорня).

Плоди корисні для лікування гострих шлунково-кишкових захворювань, особливо під час поносу та брів у вагітних, як тонізувальний засіб і під час лікування морфінізму. Австрійські лікарі барбарис зазвичай застосовують у разі захворювання печінки та жовчного міхура, як жовчогінний засіб, під час поносів і як високовітамінний (С) препарат. Вживають коріння, кору, плоди рослини у формі сиропу, відвару, мусу та свіжі плоди.

Я. Кібала (1986) святкувала, що в середземноморські барбарис звичайний стає досить рідкісним, позаяк він побутує проміжним господарем на одній зі стадій розвитку небезпечного сільськогосподарського шкідника — стебевой іржі злаків (Puccina graminis), , а томуgram систематично цю рослину знищують. Так у швидкому часі ми взагалі можемо втратити його плодів, що мають приємний терпкувато-кислий смак, які раніше, як-от горобину або кизил, широко використовували для поліпшення смаку компотів і фруктових солодощів, робили з них пікантні соуси до дичини та жареной говядине. З барбарису можна приготувати винятковий за своїми перевагами сік, а також мармелад. Висушені плоди можна смолоти в порошок, який, завдяки своєму чітко окресленому пікантному смаку, буде приправою до смаженого на рожні м'яси.

Посадка барбарису звичайного, вирощування та догляд

Посадка барбарису та догляд за ним не становить особливої складності, для вирощування барбарису вибирають світле місце, за можливістю з пухким ґрунтом і сухішим, хоча він непогано росте і на глини, і навіть світиться з високим стоянням ґрунтових вод ранньою весною. Але постійного застою води барбарис не виносить. У півтіні краще розвивається барбарис амурський, а барбарису звичайному потрібно сонце хоча б упродовж 4-5 годин на день. Особливо потрібне сонце пурпурової форми барбарису, яка в тіні сильно блідне, а деякі кущі й зовсім стають абсолютно зеленими.

Заготівка барбарису звичайного

Як вам уже відомо, сировиною барбарису звичайного є коріння й листя. Коріння йдуть виключно на фармацевтичні заводи, для отримання сульфату барберину, самостійного застосування вони не мають. Я, правда, мала порошком кореня для лікування кішок і собак у разі післяпологового кровотечі. Давала його 3-4 рази на день разом із кропивою. Але для людей є ефективніші препарати. Тому на ділянці заготовляють ягоди та листя барбарису. Ягоди збирають під час їх повної стиглості у вересні. Не давайте їм висіти занадто довго, пересічені ягоди стають м'якими та розповзаються. Якщо ви збираєтеся їх сушити, це не має значення, а якщо варіть варення, вони для цього не придатні, під час варіння з цукром ссихаються. Для приготування мармеладу їх відварюють і протирають, а цукор додають тільки потім. У переспилих ягодах пектину мало і мармелад погано застигає.

Листя збирають упродовж усього вегетаційного періоду, відщипуючи їх по одному від стебла. Сухе листя дуже легке і для отримання 10-15 грамів, необхідних на курс лікування їх потрібно досить багато. Не можна обривати з рослини більш ніж 1/3 листя. Сушать їх у тіні, як зазвичай. Готове листя має зберегти зелений колір, темніший із верхнього боку.

Під час збирання барбарису звичайного будьте обережні, його колючки дають численні подряпини та занози. Цікава одна особливість — занози та подряпини від барбарису практично ніколи не нагняються. Занози залишаються в шкірі, не заподіюючи особливого занепокоєння, а потім виходять самі. Але однаково працювати потрібно в рукавичках.