Спаржа. У контейнерах Д5.

Опис узятий з Інтернету.

Спаржа Asparagus— рід багаторічних трав, напівчагарників, ліан сімейства Спаржевих, овочева і декоративна культура. Найдавніша культурна багаторічна рослина, уживали спаржу в їжу більш 4 тис. років назад. Вирощують її в основному, заради молодих соковитих вибілених (етиольованних) чи зелених пагонів. Поширена на всіх континентах, відомо близько 150 видів.

Спаржа рослина дводомна: одні рослини мають тільки чоловічі суцвіття, інші - тільки жіночі. Число чоловічих і жіночих рослин у посівах приблизно однаково, найбільш врожайні - чоловічі рослини. Чоловічі квітки більш жовті, у формі дзвіночка, жіночі - бліді, округлі.

Біологічні характеристики

Культура вимоглива до родючості ґрунту, не виносить підвищеної кислотності і близького залягання ґрунтових вод. Спаржа добре росте на пухкому супісчаному ґрунті, багатим живильними речовинами. Рослини, високоогорнуті чи укриті перегноєм, утворять пагони білого кольору, тому що останні відростають у темряві, їх називають вибіленими чи етиольованними. Зелені пагони відростають на світлі.

Врожайність і якість спаржі з кожним роком будуть зростати, якщо підвищувати дози органічних добрив, поливати рослини при посусі, збільшувати гребені при обгортанні.

Цвітіння починається на другий рік життя. Плід — куляста червона трьохгніздова ягода. Доросла рослина має могутнє кореневище, у кожної нової пагона закладаються нові корені. Старі корені поступово відмирають, заміняючи новими не знизу, а зверху.

Великі, сильні, густо розгалужені стебла висотою від 50 до 150 см ростуть від дуже потужних горизонтальних коренів. Эффект голковидного листя забезпечують листоподібні кладодії, що під гострим кутом відходять пучками від тонких галужень стебла. Саме завдяки цим видозміненими пагонам зелень аспарагусу виглядає як величезне пухнасте «листя».

Кореневище росте нагору — це одна з головних біологічних особливостей спаржі, для запобігання оголення коренів їх щорічно присипають грунтом поверх паростків. Спаржу розмножують розсадою і посадкою окремих частин кореневища трьох-п'ятилітнього віку. На одному місці спаржу можна вирощувати 15-20 років.

Їстівні у спаржі лише молоді пагони, що ледь пробиваються з землі. Вони швидко стають жорсткими, волокнистими, гіркуватими та непридатними в їжу, але на початковій стадії росту, до того, як почне розгортатися «колосок» пагону на верхівці, вони ніжні, соковиті й надзвичайно смачні.

Аркуші: продовгуваті листові пластини, що мають невелику загострення і яскраво виражену центральну прожилку. Листя має темний зелений колір

Стебла: великі, сильні, густо розгалужені, кучеряві або сланкі. Пагони можуть досягати в довжину 1,5 метра, можуть бути прямостоячими або проникаючими.

Коренева система: має кореневище та пучки товстих коренів.

Суцвіття: одні рослини мають тільки чоловічі суцвіття, інші - тільки жіночі. Чоловічі квітки більш жовті, у формі дзвіночка, жіночі - бліді, округлі.

Плід: куляста червона трьохгніздова ягода.

Практичне використання

У їжу вживають молоді м'ясисті пагони, що містять близько 3% білка, 2,4% вуглеводів, вітаміни С, В1, В2, РР, провітамін А, а також аспарагін і сапонін.

Для готування їжі пагони можна не очищати. У них міститься багато вітамінів. Відварюють протягом 10 хвилин у підсоленій воді, якщо додати ст. ложку цукру, то аромат спаржі буде ще більш інтенсивним.

Смакові характеристики. Пагони зеленої спаржі хрусткі і соковиті, смак їх нагадує комбінацію брокколі, зеленого горошку і молодої ніжної трави.

Як їсти зелену спаржу. Аспарагус можна вживати в їжу як в свіжому вигляді, так і у вигляді страви, що пройшла термічну обробку. Спаржу можна тушкувати, варити, запікати, смажити, маринувати, консервувати. Ця рослина смачна в будь-якому вигляді. Її подають до столу в якості самостійного гарніру і в якості компонента в поєднанні з овочевими салатами і соусами. Слід мати на увазі, що в їжу використовуються лише верхні частини пагонів.

Корисна спаржа в салаті, у супах, бульйонах і разом із сухарями підсмажена в олії. Пагони можна консервувати.

Спаржа — дуже корисний для людини овоч, причому вживати його рекомендується не тільки дорослим людям, а й дітям.

Висадка: багаторічні насадження

Збір врожаю: травень.

Тривалість вегетації: 12-13 років

Хороші попередники: зернові культури.

Невдалі попередники: люцерна, конюшина, морква, буряки.

Сівба: спаржу в групах варто розташовувати на дистанції не менше 50 см, для міжрядь — 60-70 см.

Провести посадку можна весною, до початку розпускання пагонів чи восени, у вересні, в крайньому разі — до середини жовтня.

І розсаду, і поділки висаджують у великі посадкові ями глибиною та шириною близько 40 см. Встановлюють саджанці на невеликий насип, обережно розправляючи і рівномірно розподіляючи корені по ямі, слідкуючи за тим, щоб коренева шийка була нижче лінії грунту приблизно на 5-6 см (з урахуванням усадки землі).

Завершити висадку потрібно поливом, рясним, глибоким. Землі до відновлення росту спаржі не можна давати пересихати, в засуху повторюючи поливи кожні 2-3 дні.

Особливості догляду

Без достатнього зволоження землі на успіх з аспарагусом можна не розраховувати — не лише на врожай, а й на високу декоративність.

Підживлення для аспарагусу вносять регулярно, комплексними добривами, в період активної вегетації — не менше 3 разів в кількості 30 г добрива на 1 м². За сезон варто вносити не менше 20-30 кг органічних добрив, частину — у вигляді мульчі.

Оскільки виполювати бур’яни та рихлити землю потрібно надобережно, спаржу краще вирощувати з мульчуванням влітку, що дозволить уникнути зайвих робіт в прикореневій зоні (корені у спаржі поверхневі, їх надто легко пошкодити).